ВАНЕЙЧИК ДАНИЛО КИРИЛОВИЧ -

солдат і вчитель - завжди в строю.

Ванейчик Данило Кирилович народився у 1926 році в селі Осова Дубровицького району на Рівненщині.

З січня 1951 року по вересень 1987р. - 37 років працював вчителем фізичного виховання Осівської школи. Його уроки пам’ятає кожен випускник школи, бо був талановитим і успішним вчителем. За мудрість, розуміння кожної дитини, повагу до людей – люблять і шанують Данила Кириловича односельці та освітяни району. Йому довіряв колектив, бо багато разів обирався головою профкому школи.

14 червня 1944 року призваний в армію. Воював на першому Українському фронті. Як мінометник 181 стрілецького полку 291 стрілецької дивізії, старший сержант Ванейчик Д.К. з боями пройшов Польщу, Німеччину, Чехословаччину.

Після Перемоги військова частина була розформована. Продовжував службу в інших частинах. З липня 1945 по листопад 1950 року служив в Угорщині, Австрії, на Україні в Вінниці та Рівномуу. Прослужив в армії 6 років 3 місяці.

Нагороджений Орденом Вітчизняної війни 2 ступеня, медалями «За відвагу», «За Перемогу над Німеччиною», «За звільнення Праги», ювілейними медалями.

Незабутніми для Данила Кириловича є зустрічі на фронтових дорогах з батьком – солдатом Другого Українського фронту, один раз в м.Києві, другий в м.Львові.

Часто згадує бої на території Німеччини за місто Штерлінг у квітні 1945 року за 60 км. від Берліна. Наші танки обстрілювалися фашистськими фаустниками. Горіли танки, а в них екіпажі. Піхотинці витягували з люків бойових друзів, збивали з них полум’я.

Фашистів ловили по горищах і підвалах до повного визволення міста. Коли бої стихли до наших воїнів почали сходитися наші співвітчизники, які були вивезені на роботу в Німеччину. Тут сержант Резніченко зустрів свою сестру. Радісну новину про Перемогу приніс старший лейтенант Нестеренко в Барському дворі. Довго радіти не прийшлося. Поступив наказ вирушати на територію Чехословаччини. Знову переходи і бої з групами залишків фашистів – до самої Праги.

Данило Кирилович і сьогодні має браву солдатську виправку і сьогодні видно – це солдат це вчитель фізичної культури. Завжди охайний, підтягнутий, привітний. Він живе активним життям. Частий гість в рідній школі. Виступає перед молодими вчителями та учнями, учасник урочистостей до дня Перемоги в районному центрі – місті Дубровиця.

Федір Іванович Кренько відноситься до покоління тих підлітків, яким у 1941 році було 14. Народився у обдарованій і багатодітній родині. Ріс старшим братом серед девяти дітей. Були в родині і гармоністи і співаки. Сестра Ніна Іванівна і сьогодні може заспівати оперним голосом, а племінниця Валентина Архіпова – знайшла в музиці професію, відома як солістка районної сцени, переможниця обласних оглядів художньої самодіяльності.

Дитиною Федір Іванович відвідував заняття «Просвіти», грав на балалайці у музичному гурті, яким керував наставник церковного хору. У воєнні роки гурт виступав перед пораненими у госпіталі.

Війна не оминула і його. Призваний в ряди Радянської Армії у 1944 році. Воював на Першому Далекосхідному фронті у піхотній бригаді прориву. Здобув армійську професію радиста – коректировщика. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Японією», ювілейними медалями, орденом Вітчизняної війни 11 ступеня.

Саме в армії вивчив ази радіотехніки, фотосправи, кіноапаратури. Тут розкрився його потяг до музики і пісні. Здійснилася юнацька мрія – він сам навчився грати на баяні, танцював в армійському ансамблі.

У 1951 році повернувся у рідну Дубровицю. Звуки його баяна збирали навколо себе молодь. І лунали над парком і річкою Горинню задушевні мелодії, які ідуть з ним через усе життя. Його запримітили відразу і запросили працювати в районний будинок культури і міську школу. Працював і з самими маленькими в дитячому садочку №1 м.Дубровиці. а з 1954 року він незмінний керівник гуртків «палацу піонерів».

Молодий, вродливий вчитель у військовій формі почав проводити ранкову гімнастику в школі №1 під супровід баяна. Для дубровицьких дітей це було справжнім дивом і кожен прагнув неодмінно встигнути на зарядку. Незабутніми для учнів 50 – тих років є заняття в гуртках акробатики, танцю і хору, вокальних груп.

Недивно, що 8 випускників 1958 року, наслідуючи Федора Івановича Кренька вступили у Дубнівський кульосвітній технікум, щоб як Федір Іванович оволодіти грою на баяні, керувати хором, танцювати, згадує його учениця Надія Петрівна Коржик.

З часом захопленість музикою і піснею, танцем, любов до радіотехніки і електроніки, фотосправи шліфувалася наполегливою щоденною працею і поліський самородок засіяв всіма своїми гранями. Він сам зробив себе успішним у мистецтві і в техніці.

Більше 50 років життя віддав Федір Іванович роботі з дітьми в Дубровицькому палаці піонерів, згодом школярів. Його називали дубровицьким унікумом, який однаково успішно керував хоровими колективами (були роки, коли в хорі співали до 120 дітей),танцювальними, групами акробатів, баяністів, радіоконструювання, радіоелектроніки, фото справи, кінодемонстраторів. Крім того, ним були засновані хорові колективи дорослих при райлікарні, райспоживспілці, лісгоспі. За плечима у Федора Івановича тисячі учнів. яких він ростив, допомагав знайти стежину у житті, стати успішним, достойноми і високоморальними людьми.

Федір Іванович розкрився як педагог. Він знаходив підхід і до відмінників і до трудних дітей, підбирав для кожного особливі завдання, умів похвалити і бути вимогливим. Досягнення і невдачі своїх вихованців Федір Іванович обговорював з батьками. Батьки знали - у Федора Івановича діти будуть займатися цікавими справами і багато – чому навчаться. Особливо любили іти до нього хлопчики.

Сьогодні вони вдячні своєму наставнику. Вони шлють низький уклін

Федору Івановичу за доброту, любов, вимогливість, за те, що такий наставник був у їхньому житті.

З вдячністю згадують його і колеги, для яких він також був учителем. Це директори будинку піонерів Людмила Черпак, Ніна Лясковець, керівники гуртків Олег Позняк, Василь Шпак, Василь Куц, Володимир Архипов, Микола і Вікторія Семенюки, методист Олена Бабко.

Збереглися сотні грамот, дипломів, свідоцтв, якими щорічно нагороджувалися вихованці Федора Івановича Кренька і він сам. Для прикладу. Перемоги в обласних змаганнях по радіоконструюванню у 1975-77 роках, перемоги на обласних виставках технічної творчості у 81-82 роках, в обласному конкурсі фотолюбителів у 72-26 роках та участь у республіканських конкурсах.

Майже щорічно танцюристи різних вікових груп виборювали призові місця в конкурсах народних і сучасних бальних танців.

Жоден концерт в Дубровиці, жодне свято не обходилися без виступу вихованців Федора Івановича. Танцювальні гурти ледве вміщалися на дубровицькій сцені. Сотні дубровицьких хлопців вигідно відрізнято те, що вони вміють запросити дівчину на танець і закружляти у натхненному вальсі.

Але є у Федора Івановича головна вчительська нагорода – це любов і визнання учнів. В нього виросла ціла плеяда його наступників. Калістрат Красько – вчитель Залузької школи, Віталій Малафей – танцівник Рівненського драмтеатру – одні з них. Сотні вихованців технічних гуртків успішно застосовують у житті елементи електроніки, основи монтажу і збирання електричних приладів, розробку електросхем.

Позняк О.В. - сьогодні сам керівник гуртків центру позашкільної освіти. А свого часу за розробку і виготовлення точкового зварювального апарату він нагороджений дипломом ВДНГ в Москві. Його роботи опубліковані в журналі «Знання і праця» та «Наука і суспільство».А роботи фото гуртківців зберегли для нас історію нашого міста.

Сьогодні Федір Іванович Почесний громадянин міста Дубровиці, Відмінник освіти України. Він віддав роботі з дітьми більше 50 років життя. Його знає і пам’ятає кожен дуровичанин. А секрет його успіху простий – цей талановитий чоловік працював чесно і добросовісно, вкладаючи свою душу, віддаючи свій час, свою любов і думки, надії і сподівання дітям.

Федора Івановича щедро обдарувала доля. Любима робота, повага людей, любов учнів, чудова родина і надійні друзі. Чи це не щастя?